Семінар для вихователів груп раннього та молодшого дошкільного віку

Тема: «Як приборкати хаос адаптаційного періоду»

 

Мета: ознайомлення вихователів з проблемами адаптації дітей дошкільного віку до умов ДНЗ , підвищення психологічної компетентності з проблеми виховання і взаємодії з дітьми раннього віку.

Хід семінару:

1. Привітання « Говоримо приємне»

2. Правила роботи групи

3. Міні -лекція «Адаптація дітей»

4. Вправа «Долонька добрих слів»

 

Література:

Ж. Практичний психолог: дитячий садок. № 5 травень 2019, № 8 серпень 2018, № 9 вересень 2017

 

 

1. Вправа «Говоримо приємне»

Всі учасники стають у коло і за годинниковою стрілкою, не торкаючись долонями один одного, говорять компліменти, наприклад: «У тебе гарна посмішка».

 

2. Вправа «Правила роботи в групі»:

- щирість у спілкуванні;

- принцип «тут і тепер»;

- доброзичливе ставлення;

- повага до мовця;

- дбайливе ставлення до інших;

- принцип «не критикувати»;

- активна участь у роботі.

 

3. Міні-лекція «Адаптація дітей. Основні чинники»

1.     Як проаналізувати.

2.     Як обрати показові.

3.     На які можна впливати.

Усі малюки адаптуються до умов дитячого садка по-різному. Хтось легше, а хтось складніше. Хтось швидко, а в декого адаптація розтягується майже на пів року. «Чому так?» — запитання, яке щороку ставлять собі та колезі-психологу і вихователі, і адміністрація ЗДО.

Відповідь на це запитання обумовлюють батьківські настанови й умови виховання дитини. Аби ще до початку адаптаційного періоду передбачити, які труднощі під час нього можуть виникнути, слід проаналізувати чинники адаптації крізь призму сімейного виховання кожного дитини.

Фахівці, які досліджують проблему адаптації, виділяють різні чинники. Ми спробували їх узагальнити. Аби виокремити показові, ми проаналізували чинники за такими критеріями:

  • можливість змінити зовнішні умови на користь дитини, підлаштувати їх під її індивідуальні особливості. Це завдання батьків і педагогів у період адаптації;
  • особливості вікового розвитку дитини, яка вперше приходить у дитячий садок. Здебільшого це трапляється у віці двох — трьох років, тобто у період раннього віку.

1. Вік дитини

Аналіз. Аби дитина впевнено пристосувалася до нових умов життєдіяльності, її організм має вміти або бути готовим адекватно реагувати на них. Що старша дитина, то вона більш вправна й незалежна від чужих дорослих. Однак прямої залежності між віком дитини та характером адаптації немає. «Дорослий» новачок має свої проблеми.

Завдання дорослих. Вплинути на цей чинник, тобто вік дитини, ані педагоги, ані батьки не можуть. «Зачекаємо допоки дитина підросте» — це не допомога під час адаптації і не відповідь психолога!

2. Емоційний розвиток дитини

Аналіз. Емоції у дітей раннього віку нестійкі, короткочасні, імпульсивні, лабільні, інтенсивні, неконтрольовані. А емоційна реакція на ту чи ту подію настає із запізненням — про це свідчать дослідження видатного дитячого психолога Олександра Запорожця. Емоції значно впливають на дитину: внаслідок і негативних, і позитивних переживань вона може втрачати апетит, погано спати, часто плакати. У ранньому віці почуття є мотивом поведінки: дитина діє під впливом емоції, яка виникла в певний момент. Тому поведінка дитини у цей віковий період є імпульсивною.

Завдання дорослих. І психологу, і вихователю важливо знати закономірності емоційного розвитку дитини раннього віку, аби розуміти, як взаємопов’язані її поведінка та настрій. Також дорослі мають усвідомлювати свої завдання щодо емоційного розвитку дитини. Адже протягом раннього віку дитина збагачує свій емоційний досвід, соціалізує емоції та починає вчитися їх контролювати. Утім, значно вплинути на емоційний розвиток дитини, аби оптимізувати її адаптацію, дорослим навряд чи вдасться.

На початковому етапі адаптації малюка до нових умов життєдіяльності вся активність належить дорослим. Якщо батьки налаштовані позитивно, вони формують у дитини таке саме оптимістичне ставлення до дитячого садка, вихователя, однолітків. Педагоги ЗДО підтримують це ставлення і під час взаємодії з дитиною враховують індивідуальні особливості її розвитку та емоційної сфери зокрема.

3. Оволодіння ігровими діями

Аналіз. Характер адаптації дитини до дитячого садка залежить від рівня розвитку предметної діяльності, тобто від того, як дитина вміє діяти з різними предметами та іграшками. Малюк, який вміє різноманітно і зосереджено діяти з іграшками, адаптується до нових умов відносно легко, оскільки він:

  • захоплюється новими іграшками й ігровими діями з ними і, відповідно, рідше згадує про розлуку з рідними;
  • вміє встановлювати ділові контакти з дорослими.

Завдяки цим вмінням дитина перебуває у позитивному емоційному стані в дитячому садку, і загалом швидше й легше пристосовується до нього. Адже цікава іграшка в руках хоча і незнайомого дорослого все одно приваблива. А спілкування з ним про цю іграшку — більш опосередковане. Таке спілкування про предмет у конкретній ситуації має найменший ступінь емоційної близькості, що і дає малюку змогу контактувати у справі з незнайомим дорослим.

Завдання дорослих. Формувати у дитини ситуативно-ділову форму спілкування з дорослими і розвивати предметно-практичну діяльність — завдання, яке має стати об’єктом пильної уваги батьків. Адже до дитячого садка швидше звикають діти, які мають ліпше розвинуту провідну діяльність та вміють вибудовувати спілкування з дорослим на основі потреби у співпраці.

4. Поінформованість дитини про зміни у її житті

Аналіз. Що несподіваніші зміни в навколишньому середовищі, то глибші й триваліші зміни емоційного стану дитини. Якщо сформувати у дитини позитивне ставлення до дитячого садка, це дасть їй змогу легше адаптуватися до нових умов.

Зміна умов життєдіяльності — стресогенна ситуація, бо руйнує динамічний стереотип. Коли дитина опиняється у незнайомому оточенні, вона відчуває брак інформації, емоційне напруження та тривожність. Дефіцит адекватної інформації та відсутність соціального досвіду спричиняє тимчасову неадаптивність дитини. Наявність у дитини попередньої позитивної інформації про нове середовище обумовлює ступінь її емоційного напруження безпосередньо в період адаптації.

Завдання дорослих. Батьки можуть розповідати дитині як самі ходили до дитячого садка, що цікаве там відбувалося. Крім цього, вони можуть вигадати або навіть інсценізувати історії про дітей, що ходять в дитячий садок: «Наша лялька Оксанка піде в дитячий садок. Іди сюди, Оксанко, привітайся. У тебе буде своя шафа для одягу (дорослий показує іграшкову шафку і складає туди кілька ляльчиних речей). Обідатимеш за столом (розміщує ляльку за столиком) поруч з іншими дітками. У тебе будуть друзі, із якими ти цікаво і весело гратимешся».

Якщо розповісти дитині про майбутні події, це дасть їй змогу почуватися впевненіше. Звісно, поінформувати дитину про прийдешні зміни мають батьки. Утім, якщо цього не сталося, поінформувати дитину мають педагоги ЗДО. Крім цього, вони повинні пояснити батькам, чому дитині важливо знати, що на неї очікує, навіть тоді, коли вона вже ходить у дитячий садок.

5. Режим дня вдома

Аналіз. Маленькі діти полюбляють правила, так вони почуваються у безпеці. Пам’ятаєте, найбільший стресор для людини — невідомість, невизначеність. Тож дитина, яка звикла до режиму вдома, погано почуватиметься у дитячому садку, якщо режим у ньому не збігається з домашнім.

Завдання дорослих. Батьки і педагоги можуть і мають підлаштувати цей чинник на користь дитини. Узгодити між собою домашній режим і садковий — завдання батьків. Завдання працівників ЗДО — допомогти батькам впоратися.

6. Рівень самостійності дитини

Аналіз. Побутова самостійність малюка певною мірою забезпечує його емоційний комфорт у нових умовах: «Я сам можу!» Вміння щось робити самостійно додає дитині впевненості, дає їй змогу бути незалежною і не звертатися по допомогу до чужої тьоті.

Завдання дорослих. Під час підготовки дитини до вступу в дитячий садок батьки мають взяти до уваги її рівень самостійності. А вихователі груп — всіляко підтримувати прояви дитячої самостійності та м’яко її спрямовувати.

7. Розвиток мовлення дитини

Аналіз. Дитина, яка може заявити про свої бажання/небажання, легше адаптується.

Дитині, до якої звертається чужий дорослий, найважливіше зупинити якусь його дію, відгородити, захистити себе до того моменту, коли прийде мама/тато.

Це, так би мовити, видимий ефект від розвинутого мовлення у дитини під час адаптації. Утім, розвинуте мовлення має ще одне не очевидне, проте визначальне значення.

Для періоду раннього віку властиве ділове спілкування. До нього дитина переходить від емоційно-особистісного. Чим відрізняється емоційний контакт від ділового, практичного? Насамперед тим, що емоційні ставлення вибіркові й мають інтимну, особистісну основу. Вони базуються на досвіді особистісного безпосереднього спілкування з найближчими людьми — мамою і татом. На відміну від емоційного спілкування ділова, практична взаємодія більш безособова й менше залежить від звички контактувати з певною людиною. Під час такої взаємодії між двома партнерами з’являється нова ланка — предмет, який відсторонює малюка від того, із ким він спілкується, і робить спілкування опосередкованим. Якщо перекласти це на ситуацію адаптації, то у вихователя є шанс, так би мовити, сховатися за іграшкою.

Завдання дорослих. Розвивати мовлення дитини — завдання як батьків, так і педагогів ЗДО. І воно не завершується ані тоді, коли дитина приходить у дитячий садок, ані через рік після цього.

8. Соціальний досвід дитини

Соціальний досвід дитини, який вона набула до вступу в дитячий садок, має абсолютне значення під час адаптації. Він охоплює два компоненти:

  • психологічна готовність розлучитися з мамою;
  • досвід взаємодії з іншими дорослими і дітьми.

Розлука з матір’ю

Аналіз. Поява у дитини так званого «адаптаційного синдрому» — прямий наслідок її психологічної неготовності до виходу з сім’ї.

Найважливіше питання щодо процесу адаптації — чи готова дитина розлучитися з матір’ю, встановлювати контакти з новими незнайомими дорослими й дітьми, приймати і дотримуватися складних і не завжди зрозумілих для неї соціальних норм і правил поведінки. Утім, часто це питання батьки навіть не беруть до уваги. Нерідко трапляються ситуації, коли батьки помічають, що у їхнього малюка слабко розвинені навички спілкування або він не бажає приймати нові правила чи вимоги, і намагаються віддати його в дитячий садок, аби він цього навчився. Таке «навчання» обертається болісними переживаннями для самої дитини, зумовлює претензії і зауваження з боку вихователів.

Дитина, яка не володіє навичками самообслуговування, але психологічно готова до вступу та має ширше, ніж домашнє, коло соціальних взаємин, звикає до дитячого садка швидше і легше, ніж її одноліток, що вміє самостійно їсти чи одягатися, але не знає, як звернутися до незнайомого дорослого або дитини.

Завдання дорослих. Проблема психологічної неготовності дитини до виходу з сім’ї не менш важлива, ніж проблема готовності до шкільного навчання. Якщо дорослі ігноруватимуть цю проблему, вони можуть виховати дитину, яка не вміє і не бажає приймати інші, ніж заведені у її сім’ї, правила і норми, і яка «використовує» як захисний механізм постійні соматичні захворювання.

Взаємодія з дітьми і дорослими

Аналіз. Вступ до дитячого садка значно розширює коло спілкування дитини. Тож питання: «Наскільки дитина готова встановлювати нові контакти з чужими дорослими?» — принципове. Відповідь на нього дає наявний в дитини досвід взаємодії із оточенням. Якщо досвід дитини обмежений спілкуванням з мамою і татом, їй буде складно звикати до нових умов, взаємодіяти із чужими дорослими та дітьми.

Говорити про те, що дитина спирається на дорослого в скрутних моментах, тобто шукає в нього захисту і підтримки та звертається по допомогу, можливо лише тоді, коли новачку чотири чи п’ять років. Для дитини раннього віку чужий дорослий — лише чужий!

Крім цього, готовність дитини взаємодіяти з однолітками залежить від того, як вона реагує на велику кількість дітей поруч. Інколи колектив однолітків стає непереборною перешкодою для дитини, адже раніше її оточувало багато дорослих, а дітей поруч було мало або зовсім не було.

Завдання дорослих. На соціальний досвід дитини як на чинник, що визначає характер адаптації можна впливати. Розширювати його мають насамперед батьки. Адже поруч з мамою і татом дитина почувається в безпеці, а ще вона легко наслідує поведінку близьких дорослих. Утім, і педагоги ЗДО не повинні стояти осторонь. Вони також мають залучати новачка до спілкування з дітьми і дорослими. Робити це слід неквапливо, поступово, а також враховувати, кому дитина віддає перевагу в спілкуванні.

9. Ставлення батьків до дитячого садка

Аналіз. Важливо підготувати малюка до змін у його житті. Тому про вступ у дитячий садок батьки мають говорити в сім’ї як про радісну, очікувану подію. У жодному разі батьки не повинні ставити дитячий садок в позицію покарання.

Часто батьки ведуть дитину в дитячий садок через домашні обставини і ставляться у такому разі до неї співчутливо, із жалем. Крім цього, розповідають у присутності дитини про свої переживання, родичам, сусідам, знайомим тощо. У такій ситуації дитина також починає себе жаліти, вередує, відмовляється ходити в групу. У неї просто немає причин вірити, що в дитячому садку добре, весело, цікаво, адже батьки говорять зовсім інше.

Дитина може сформувати оптимістичне й життєрадісне ставлення до дитячого садка, якщо пояснити їй, що новий для неї дім — об’єктивна необхідність, що вона росте, стає дорослішою.

Завдання дорослих. Аби цей чинник зіграв на користь дитини, батьки мають продемонструвати своє ставлення до дитячого садка ще до того, як вона почне його відвідувати. Якщо ж батьки не врахували це, то формувати у дитини позитивне ставлення до дитячого садка мають вихователі. Саме вони налаштовують дитину на перебування в групі й розповідають батькам, як це слід робити вдома.

10. Стан здоров’я дитини

Аналіз. Якщо дитина хворіє, батьки її не поведуть до дитячого садка. І навіть, якщо стан дитини погіршився вже в групі, єдине що можуть зробити вихователі — зателефонувати батькам, аби ті її забрали якнайшвидше і звернулися до лікаря. Якщо у малюка є хронічне захворювання, то батьки лікуватимуть дитину і поведуть її у дитячий садок тоді, коли мине гострий період. Якщо дитина нещодавно перенесла тяжке захворювання і є заслабкою, батькам слід зачекати. Щойно імунітет дитини поліпшиться, можна поступово ознайомлювати її з дитячим садком.

Завдання дорослих. На цей чинник, так само як і на вік, педагоги та батьки не можуть вплинути. Тобто дорослі не мають змоги змінити зовнішні умови так, аби дитина моментально видужала і здоровою прийшла до дитячого садка.

11. Темперамент дитини

Аналіз. Темперамент — сукупність вроджених властивостей психіки. Він становить основу для формування характеру. Це те біологічне, що є в людині. Темперамент, або індивідуально-типологічні особливості, визначають динаміку та емоційність діяльності й поведінки малюка.

У дорослому віці вплив темпераменту на діяльність і поведінку також суттєвий, проте він опосередкований соціальним досвідом і вихованням людини.

Деякі фахівці наголошують на тому, що треба навчити дитину спиратися на сильні сторони темпераменту, і тоді адаптація буде легкою. Зауважимо ще раз: до дитячого садка діти зазвичай йдуть у дво-трирічному віці. Та й для старшого дошкільника у ситуації стресу це завдання майже нездійсненне.

Завдання дорослих. Як змінити цей чинник чи допомогти дворічному малюку спиратися на сильні сторони свого темпераменту? Запитання риторичне. Дорослі мають прийняти темперамент дитини як даність і ставитися як до цінності!

 

Отже, маємо три групи чинників, які виділяємо за тим чи тим критерієм.

Перша — за часом активації, тобто чинники, які полегшують адаптацію новачка, якщо дорослі врахували їх до вступу дитини в дитячий садок. Це, зокрема, ставлення батьків до дитячого садка та поінформованість дитини про зміни в її житті; психологічна готовність дитини до розлуки з мамою; досвід взаємодії з іншими дорослими і дітьми.

Друга група — за статичністю, тобто умови, що формують той чи той чинник, неможна змінити. До статичних чинників належать вік дитини, її стан здоров’я та темперамент.

Третя група — за наявними у дитини вміннями. Серед цих чинників — рівень розвитку мовлення дитини та ігрових дій, емоційний розвиток та рівень її самостійності. Ці чинники дорослі можуть видозмінити на користь дитини.

Аби новачок легко адаптувався до умов дитячого садка, дорослі — батьки і педагогічні працівники ЗДО — мають потурбуватися про це завчасно. А під час адаптації відстежувати ті нюанси, які полегшують або ускладнюють адаптацію. На перші слід спиратися, а другі — попереджати.

1.     Вік дитини

2.     Емоційний розвиток дитини

3.     Оволодіння ігровими діями

4.     Поінформованість дитини про зміни у її житті

5.     Режим дня вдома

6.     Рівень самостійності дитини

7.     Розвиток мовлення дитини

8.     Соціальний досвід дитини

9.     Ставлення батьків до дитячого садка

10.                       Стан здоров’я дитини

11.                       Темперамент дитини

На який чинник адаптації не можуть впливати дорослі:

стан здоров’я дитини,  соціальний досвід дитини, оволодіння ігровими діями.

 

4. Вправа «Долоньки добрих слів»

Мета: надання зворотного зв’язку кожному учаснику групи, підвищення самооцінки, самопізнання, формування бажання зробити добре іншій людині.

 

Кожен учасник отримує аркуш паперу і олівець. Завдання: обвести свою долоню, написати  в центрі власне ім’я; на кожному пальці написати можливі звернення до новачка для того, щоб  привернути його увагу, заспокоїти, розважити, познайомити з іншими дітьми в групі. Коли всі закінчили, кожен представляє свою роботу.

 

 

«Аби адаптація була легкою»

консультація для педагогів груп раннього віку

 

Для кожного малюка початок відвідування дошкільного закладу — стрес. Будь-яка дитина розгубиться, вперше потрапивши в зовсім незнайоме оточення, де немає мами, яка завжди захистить і допоможе; де багато чужих дітей, деякі з яких плачуть; де є чужі дорослі, яких треба слухатись; де чужий посуд, незвична їжа; де немає улюбленої іграшки та звичного, такого рідного ліжечка...

Одні діти більш-менш легко входять у нові життєві обставини й через 2 — 3 місяці звикають до дошкільного закладу. Для інших процес адаптації перетворюється на справжню трагедію, яка може тягнути за собою порушення поведінки, затримку розвитку, різке погіршення здоров'я аж до психологічних та неврологічних розладів. І саме від дорослих залежить ступінь загострення дитячих переживань. А тому ситуацію входження малюка в нове середовище варто розглядати саме з позиції дитини та її потреб.

Чимало проблем, які виникають у дитини в період адаптації, можна попередити завдяки роботі з батьками, її варто розпочинати задовго до приходу малюка в садочок. Доцільно провести бесіду з татом і мамою вже при оформленні ними документів дитини в дошкільну установу. Слід роз'яснити батькам загальні особливості перебігу адаптаційного періоду, його стресогенний вплив на дитину, вірогідність порушень поведінки та погіршення стану здоров'я, тривалість (2 — 3 місяці) і, головне, надати інформацію про те, що вони особисто можуть зробити для того, щоб цей період пройшов для їхньої дитини якомога легше.

Якщо малюка заздалегідь привчили до режиму дня, який чекає на нього в дошкільному закладі, якщо він уміє проситися в туалет, готовий до не протертої й різноманітної їжі, вміє гратися іграшками, цікавиться ними, здатен хоча б до короткочасного контакту з іншими дітьми, не боїться їх, з довірою ставиться до вихователя, то більшості проблем, пов'язаних з адаптацією, у нього не виникне. Важливо, щоб батьки усвідомлювали майбутні зміни; турбувались про емоційний стан, який переживатиме син чи донька, залишившись без рідних; розуміли, що дитина почуватиметься впевнено, якщо вона доволі самостійна, може певною мірою обслужити себе й не почуватися залежною від чужих дорослих.

Нові умови можуть стати для малюка надто сильним подразником, скувати його самостійність та ініціативу. Батьки, зазвичай, обмежують розмови про дитячий садок фразою: «Тобі там буде добре». А слід говорити про вступ до дитячого садка як про подію радісну й очікувану, демонструючи малюкові впевненість і віру в добрий перебіг подій. Адже діти переймаються настроєм батьків, а надалі ранковий емоційний стан малюка визначатиме хід усього дня в групі.

Для того, щоб звикання дитини до дошкільного закладу було максимально безболісним, треба зробити його поступовим. Протягом першого тижня батькам слід приводити дітей не на повний день, а на кілька годин — на прогулянку. Й лише після таких короткочасних візитів діти лишаються без мами, але ненадовго. Потім цей час поступово збільшується. З кінця другого тижня дітей залишають на увесь день.

Можна рекомендувати батькам приводити дитину не лише на ранкову або денну прогулянку, а й на вечірню. Таким чином дитина встигає більше дізнатись про життя в дошкільному закладі, а головне — вона бачить, як за всіма дітками приходять батьки і забирають їх додому: ніхто не залишається в дитячому садку.

Завдання вихователя в період адаптації малюка

З першого дня дитини в дошкільному закладі вихователь активно співпрацює з сім'єю, щоб полегшити адаптацію малюка. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від батьків, про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо, щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.

Було б дуже добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, й жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче йде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж малюк притуляється до мами — не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки він захоче. Зазначимо, що теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з матір'ю, залишитися в групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною. Вихователь має представитись дитині. Форма звертання може бути будь-якою, яку він сам вважає прийнятною: скажімо, тьотя Катя, або просто на ім'я. Не варто наполягати, щоб діти звертались до вас на ім'я та по батькові. Така «доросла», безумовно ввічлива, форма досить складна для малюка щодо її вимови. Потрібно ввести дитину в групу, познайомити її з дітками (спочатку з кількома, а знайомство з усією групою дітей слід зробити поступовим), звернути її увагу, як цікаво й весело граються малята; дати їй роздивитись іграшки; лагідно запевнити, що в дитсадку їй буде добре.

Перші контакти з дитиною — контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати в цьому новому місці.

Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний і фізичний комфорт для дітей, пом'якшити труднощі переходу від домашнього (різного в усіх) до суспільного (однакового для всіх) способу життя. Доводиться в стислі строки організувати більш-менш однорідну групу, де всі хоча б розуміють, що навколо відбувається і що від них вимагається.

У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь-якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити її довіру, це — основне завдання вихователя. Допомагають дітям справитись з напруженням, стресами улюблені іграшки чи речі, принесені з дому — лялечка, іграшковий песик тощо. Ці предмети в садочку дитина може носити з собою, класти у свою шафу, а ляльку навіть брати на час денного сну до ліжка.

Налагодженню теплих стосунків сприяють й індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім'ї, не реагують на узагальнене «діти». Але звертатись до них слід з одного боку індивідуально, за ім'ям: «Марійко, ходімо мити ручки», а з іншого — наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «Діти» і т. ін.: «Діти, тепер усі сідайте за столики! І ти, Марійко, сідай, і ти, Костю, — ось сюди». Дитина може не реагувати на слова вихователя й тоді, коли, наприклад, він використовує у звертанні до дитини з російськомовної сім'ї український аналог її імені: Ксенія — Оксана; Лена — Оленка; або ж удома дитина звикла до якогось своєрідно скороченого імені: Олександр — Олесь, а не Сашко тощо.

Усі незвичні дітям дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «Зараз ми всі будемо одягатись на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф — це в нас Оленчина шафа, а це — Дмитрикова, а це — твоя. А ти, Іринко, молодець, сама свою шафу знайшла».

Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вдома вони не стикалися або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід - слід пам'ятати, хто що вміє, в кого які проблеми (Соня засинає лише зі своїм песиком, а Михайлика не можна садити біля вікна, бо він побіжить дивитись на вулицю). Разом з тим вихователь повинен привертати увагу дітей одне до одного, домагатись, щоб вони запам'ятали, як кого звуть, по можливості зверталися на ім'я одне до одного й до вихователя. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось, діти, і Оленка прийшла. Доброго ранку, Оленко! Давайте всі разом із нею привітаємось...». А, наприклад, в грі «Потяг» діти — це вагончики, і в кожного своє ім'я. «Перший вагончик - Оля, до нього причепився другий — Миколка, третій вагончик - Олеся, а паровозом сьогодні буде Мишко!». Постійні повтори допомагають дітям швидко запам'ятати, як кого звуть, а ігри (під керівництвом вихователя) сприяють виникненню перших контактів, особистісних й ігрових.

Велику увагу слід приділяти керівництву дитячою грою, показувати прості дії з іграшками, доступні сюжети, програвати їх. Поступово малюки починають повторювати ці дії вихователя, доповнювати, вносити зміни — виникають перші ігри. А дитина, яка може зайняти себе грою, має гарний настрій, не плаче, легше входить у контакт з іншими дітьми, спочатку повторюючи за ними ті чи інші ігрові дії, потім — спілкуючись уже поза грою.

Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю й няні-санітарці слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей. Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима. Дітей з нестійкими гігієнічними навичками необхідно частіше запрошувати в туалет. Вони повинні мати запас змінного одягу й білизни.

Якщо вихователі й батьки разом доброзичливо, але твердо спрямують життя малюка в нове русло, жодних особливих проблем із дитиною (якщо вона фізично й психічно здорова) не буде.

Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми сім'ями, а також, що особливо важливо, — зберегти здоров'я дітей.

 

Література:

Ж-л «Практичний психолог: дитячий садок» №5-2019; № 8-2018; № 9-2017

 

 

 

«Досвід роботи по взаємодії вихователя з сім’єю. Як запобігти конфліктам»

(консультація для педагогів)

     Вихователь і батьки – дві «платформи», які є основою для формування дитини, утвердження її світогляду. Вони – опора, відчуваючи яку, дитина може впевненіше почувати себе в цьому світі. Вихователі та батьки повинні разом створювати умови, в яких дитина зможе розвивати себе та пізнавати світ. Наскільки гарними будуть ці умови, залежить саме від них.

       Дошкільний навчальний заклад інколи називають другою домівкою для дітей. І це не тільки тому, що проводять вони там більшу половину свого часу. Діти звикають до дитячого садка як до місця, яке можна назвати своїм, рідним. Дитя приносить думки, враження до дому, де на маму з татом чекає величезний потік слів, негативних чи позитивних емоцій, на які треба вміти правильно реагувати. Дуже важливо, щоб батьки розуміли, що кожне їхнє зауваження про дитсадок, вихователя впливає на поведінку їхньої дитини. Тому слова мають бути обґрунтованими та влучно підібраними.

      «Не звертай уваги, синку, на свою виховательку, нехай собі говорить», «не слухай її», «не переживай, я все владнаю», - подібні речення чують деякі діти від батьків, і це не вигадка. До чого ж вони призводять? Авжеж до загострення конфлікту, формування у дитини змалку неправильного світосприйняття. У таких випадках вихователі повинні знаходити індивідуальний підхід у процесі роботи і спілкування з батьками, який має бути заснований на принципах гуманізму та толерантності.

       Актуальні питання загальної проблеми взаємозв’язку сім’ї і дитячого садка висвітлені у працях Л.Загик, В.Іванової, В.Котирло, Н.Кот, С.Ладивір, Т.Маркової, Л.Островської, Т.Пагути.

       Толерантність — це здатність індивіда сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань. Толерантність має свій діапазон, виходячи за який індивід втрачає можливість для нормального існування. Вона необхідна у відносинах між дітьми та батьками, вихователями та дітьми, батьками та педагогами, просто у міжособистісному спілкуванні, коли нам не вистачає терпіння, щоб вислухати та зрозуміти одне одного, прийняти людей з їх унікальністю, усвідомити право кожного з нас на власне бачення світу.

       Виходячи з цього, педагоги повинні із розумінням ставитись до певних вад батьків тому, що для дитини батьки – це святе. Не можна ображати їх, указувати на недоліки чи щось подібне, постійно говорити дітям, чого не можна робити, а навпаки, доцільно показати, що потрібно зробити. Працівники дошкільного навчального закладу та батьки фактично разом виховують дитину. Навчання у дитсадку нормоване, структуроване, формалізоване. Удома ж процес виховання вільний. Кожен виховує дитину в певний, відведений для нього час використовуючи при цьому «свої» методи. Як у домашніх умовах, так і у дитячому садку дитина проявляє та «показує» себе в різних ситуаціях, по-різному розказує світу й рідним про себе. Дорослі не завжди розуміють, що хоче сказати тією чи іншою поведінкою їхня дитина. Для кращого розуміння треба об’єднати зусилля. І саме толерантність в даному випадку виступає допоміжним та ефективним засобом взаємодії батьків і вихователів ДНЗ.

       Отже, спілкування батьків з вихователями має відбуватись не тільки тоді, коли виникла конфліктна ситуація. Для запобігання виникнення непорозумінь, вихователям та батькам слід періодично зустрічатись для того, щоб проаналізувати існуючі проблеми, знайти певний «консенсус», порозуміння або вихід із даної ситуації.

       Взаємодія з сім’єю завжди була і залишається непростою справою. Для кожної родини потрібно знайти індивідуальний підхід: одні потребують більшої підтримки, інші - меншої. Основна мета взаємодії ДНЗ: об’єднати дві ланки в одну «команду», встановити довірливі відносини між дітьми, батьками та педагогами. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому.

На основі досліджень науковців, спостережень практиків дошкільної галузі головні причини малоефективності взаємодії сім’ї і вихователів ДНЗ можна визначити наступним чином:

– йде розшарування суспільства, в якому недостатньо уваги приділяється інституту сім’ї;

– послаблена увага органів місцевого самоврядування до питань охорони життя та здоров’я дитини в сім’ї;

– не забезпечується належне педагогічне керівництво сімейним вихованням, збереженням традицій роду;

– відсутні єдині вимоги до забезпечення взаємодії сім’ї та ДНЗ;

– мало висвітлюється досвід сімейного виховання, не розкриваються причини негативних явищ у стосунках дітей та батьків;

– безсистемно використовуються засоби інформації в пресі, на радіо та телебаченні, де проблемам взаємодії працівників дошкільних навчальних закладів і батьків відводиться незначне місце і час;

– питання щодо покращення навчально-матеріальної бази дошкільних навчальних закладів залишається поза увагою держави, місцевих органів самоврядування, спонсорів, депутатів.

З цього приводу можна згадати заповідь японської педагогіки: «Освіта — рослина сторічна. Тому, якщо ми хочемо побачити її плоди, або хоча б сподіватись, що їх побачать наші діти, то цю рослину вже сьогодні треба дуже ретельно й турботливо доглядати. Без цього у нас не буде майбутнього, а лише поступово й неуклінно вмираюче сьогодення».

Дитина проводить в сім’ї значну частину свого життя, вона спілкується з батьками, отримує від них необхідну інформацію, вчиться на прикладах життя в родині, спостерігає за стосунками між матір’ю і батьком. Тому забезпечення цілісного процесу навчання й виховання дитини в ДНЗ і в родині потребує від вихователів ДНЗ і батьків взаємної доброзичливості та поваги, зацікавленого бажання дотримуватись єдиних вимог.

Соціальні негаразди і труднощі у пошуках роботи викликають у дорослих нервово-психічне напруження, від якого страждають діти. Тяжкі переживання дитини, яка бачить конфліктні стосунки між батьками, мають різні наслідки. Діти стають збудливими або пасивними, схильними до відчуження. Дослідження психологів, вихователів, які вивчають взаємини між батьками дитини, підтверджують, що конфліктні стосунки між батьками призводять до втрати душевного спокою, благополуччя, сприяють виникненню нервових стресів у дітей. Звідси неспокій, сльози і агресія, спрямована на іншу дитину, відмовляння відвідувати дитячий садок.

Життя вимагає від дорослих серйозно ставитись до створення для дитини в ДНЗ та вдома мікроклімату довіри, спокою, благополуччя.

Вихователям слід пам’ятати про те, що не лише їм дозволено вивчати сім’ї, стосунки між батьками та дітьми. Поведінка вихователів, їх відносини з дітьми у ДНЗ також спостерігаються батьками і потребують тактовного та спокійного відношення.

Типи сімей умовно можна поділити на 5груп, кожна з яких має свої позитивні та негативні якості.

I тип— турботливі, освічені, вимогливі, працьовиті люди.

Їхні недоліки: підвищена опіка дітей або ліберальне ставлення до поведінки дитини.

II тип— недостатньо освічені, працьовиті, надмірно вимогливі до дитини.

Їхні недоліки: незнання дошкільної педагогіки, психології, брутальність, погрози, фізичне покарання дитини.

III тип— безтурботні, веселі, займаються своїм особистим життям, перекладають свої батьківські обов’язки на старших членів сім’ї.

Недоліки цієї групи батьків: безсистемність виховання, відсутність щирої любові до дітей, об’єктивної вимогливості.

IV тип— неповні сім’ї, погані стосунки між дитиною та мачухою (вітчимом), дитина залишається на самоті в складних умовах сімейного життя.

Недоліки цієї групи: відсутність психолого-педагогічних знань, нехтування законами України, Конвенцією ООН про права дитини, порушення прав про охорону здоров’я та життя дітей.

V тип— батьки групи ризику: наркомани, алкоголіки, батьки, які ведуть асоціальний спосіб життя, повністю перекладають свої обов’язки щодо виховання дітей на дошкільний навчальний заклад.

Недоліки цієї групи: асоціальна поведінка, вседозволеність, нехтування законами України, загальнолюдськими цінностями.

Вихователі спроможні подолати труднощі в стосунках з різними типами батьків шляхом виявлення у них терпіння, віри, оптимізму.

Індивідуальна робота з батьками: консультації, поради, відвідування сім’ї, телефон довіри, керівництво гуртковою роботою з дітьми у другій половині дня.

Батьківські збори — одна з найпоширених форм підвищення виховного потенціалу сім’ї та її педагогічної культури. Тематика батьківських зборів повинна бути актуальною та відповідати запитам батьків. Час роботи батьківських зборів — не довше 1 години. Добре сприймаються батьками чіткі поради, пам’ятки, обмін досвідом сімейного виховання.

 

Література:

1.Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція)

2. Організаційно-педагогічні аспекти діяльності нових типів дошкільних закладів : Методичні рекомендації / Укл. О. Я. Лобас, Г. П. Лаврентьєва, А. П. Бурова. – К. : ІЗМН, 1997.

3. Погрібняк Н. Створення іміджу сучасного дошкільного закладу / Н. Погрібняк // Дошк. виховання. — 2004. — № 11. — С. 10-11.

4. Кононко О. Сучасний дитсадок: який він? / О. Кононко // Дошкільне виховання. — 2006. — № 7. — с. 3-6.

«Іграшка – моральний путівник дошкільника. Нові можливості застосування ляльки в педагогічному процесі»

(консультація для педагогів)

Педагоги дошкільних закладів постійно шукають ефективні педагогічні технології, які викликали б емоційний відгук дитини та стимулювали її до активіних дій. Багато традиційних педагогічних підходів не дають очікуваного ефекту – діти, прослухавши розповідь вихователя чи взявши участь у бесіді, часто залишаються байдужими. До того ж часто такі розмови перетворюються в надокучливе моралізування, що ніколи не приносить користі. Здавалося б, що нового можна дізнатися про ляльку? Протн вона знов і знов дивує  своїм виховним та розвивальним потенціалом. Ця улюблена іграшка малюків може стати незамінним помічником вихователя у розвитку психосоціальних навичок дошкільників, допоможе їм виражати свої почуття й думки, спонукатиме замислюватися над несправедливою поведінкою., навчатиме толерантності та емпатії.

Методика «Лялька як персона» впровадив  Усеукраїнський Фонд «Крок за кроком» за підтримкою  Фонду Чарльза Стюарта та Фонду «Інститут відкритого суспільства»: педагогічний підхід для соціального і психологічного розвитку дитини» покликана навчати дітей:

-         позитивно сприймати себе в різних ситуаціях;

-         шанувати свою родину та родини інших;

-         співчувати, чути інших і вчитися одне в одного;

-         стояти за себе в ситуаціях несправедливості й упередження;

-         переносити навички спілкування з лялькою на реалні життєві ситуації.

 

Моральне виховання – це двостороння взаємодія дорослого й дитини. Основою такої взаємодії мають бути суб’єкт-суб’єктні взаємини. Та з огляду на різні об’єктивні й суб’єктивні чинники, у такий спосіб взаємодії не завжди  вдається досягнути освітньої мети. Тому у виховний процес вводять умовного персонажа, якиц для дітей стає авторитетним і близьким, до порад якого вони дослухаються.

Функцію умовного персонажа виконує  іграшка, як головний атрибут життя дитини дошкільного віку.

Це може  бути будь-яка іграшка.  Головне – щоб її любили діти й визнавали як авторитетну (за Софією Якобсон).  Отже, з метою морального виховання можна використовувати різні іграшкові оброази. Та звісно, вони мають бути сучасними й відповідати інтересам дітей. Можливо, комусь із дошкільників найліпшим другом стане казковий чи мультиплікаційний персонаж.

Кожна лялька символізує певний моральний прояв – моральні почуття і емоції, моральне осмислення, моральний вибір, моральні дії, моральну поведінку, моральні цінності, моральні знання,  моральні вчинки тощо.

Із переходом до наступної вівкової групи діти не лише знайомляться з новими ляльками, але й продовжують зустрічатися з уже знайомими.

Спорідненість дітей із лялькою обумовлюють їхні віковаі особливості й можливості морального розвитку, адже лялька є для дошкільника головною іграшкою.

Вихователь є посередником між ляльками й дітьми і виконує роль «технічного помічника». Зокрема «озвучує» цих чарівних персонажів, а також узагальнено передає їм висловлювання дітей.

Ляльки, як «моральні путівники» передусім мають бути реалістичними, схожими на дошкільників. Можна використовувати як ляльок-дівчаток, так і хлопчиків, дати їм імена. Риси обличчя ляльок мають бути виразними й привабливими, вбрання – різної кольорової гами й відповідне до пори року. Частини тіла ляльок  мають бути рухомими: так вона може «сісти», «прийшовши» до дітей в групу.

Ляльки не перебувають в груповій кімнаті постійно, оскільки  їх місія – систематично приходити до дітей. Частоту візитів можна регулювати залежно від мети, яку прагнемо реалізувати, і виховної  ситуації морального змісту.

Лялька «приходить» до дітей у групу 1-2 рази на тиждень. Однак, якщо з кимось із дошкільників трапиться якась морально неприємна пригода,  то лялька «відвідує» дітей негайно.

Дорослий наділяє ляльку «чарівністю»: вона «знає» про все, що відбувається з дітьми, «бачить», як «живе» група. На допомогу їй використовуємо сучасні технічні засоби, з якими обізнані діти, зокрема програми Skype,  Viber тощо. За їх допомогою ляльки «довідуються» про життєві ситуації, у які потрапляють діти.

Принципи використання

Основними принципами використання ляльок під час морального виховання є:

-         рівність у ставленні до дітей;

-         емоційне реагування на поведінку;

-         групове й індивідуальне спілкування;

-         сюрпризність візиту;

-         сталість дій під  час приходу;

-         стимулювальний вплив;

-         моральне наповнення;

-         різноманітність форм контактування.

 

Рівність у ставленні до дітей. Ляльки люблять усіх дітей групи однаково.  Вони є «путівниками» як для тих дітей, які вкрай рідко порушують встановлені моральні норми, так і для тих, хто робить це часто.

Емоційне реагування на поведінку. Ляьки радіють добрим словам і журяться через поведінку дітей, яка їх засмутила. При цьому позиція ляльок така: вони не сварять дітей, а наголошують, що дуже занепокоїлися, оскільки хороша дитина (вказують, хто конкретно) скоїла недобрий учинок.

Групове та індивідуальне спілкування. Ляльки-«моральні путівники» комуні кують як з усіма дітьми під час спільної діяльності, так і звертаються до конкретної дитини під час індивідуальних занять.

Сюрпризність візиту. Ляльки можуть приносити дітям подарунки: нові ігри, книжки, атрибути для театральних чи сюжетно-рольових ігор, картки із  зображенням моральних ситуацій тощо.

Сталість  дій під час приходу. Лялька обов’язково прослуховує «звіт» дітей про те, що з ними відбувааплося за час  її відсутності. Це вона робить не тому, що не знає, адже вона «все бачить», а тому, що хоче почути, як про це розповідатимуть самі діти. Можливо, хтось поділиться «по секрету» сокровенним.

Стимулювальний вплив. Ляльки заохочують дітей розповідати про моральну поведінку їх однолітків. Розмірковуючи, хто і що добре зробив, діти навчаються оцінювати інших. Якщо хтось із дітей розпролвідає про негідні дії своїх однолітків, то лялька висловлює  сподівання, що це трапилость випадково чи ненавмисно, і просить пригадати добрі справи цієї дитини.

Під час кожного візиту лялька хвалить дітей за добрі справи, співчуває тим, із ким трапилась якась прикрість, обговорює з дітьми їхні вчинки тощо.

Моральне наповнення. Кожна лялька є уособленням відповідного морального індикатора: вчинку, судження тощо. Вона має  певне моральне наповнення. Наприклад, лялька Наталочка уособлює моральні цінності, Тарасик – моральні вчинки.

Ляльки презентують дітям розповіді морального змісту про те, що сталося з іншими дітьми – з іншої групи, іншого дитячого садка тощо. Ці історії ґрунтуються на реальних фактах і моральних ситуаціях. У такому разі дітям легше зорієнтуватися й запропонувати варіанти розв’язання цих ситуацій.

Різноманітність форм контактування. Для спілкування дітей із ляльками можна використовувати різні форми контактування, як-от:

-         листування;

-         надсилання повідомлень із мобільного телефону;

-         ведення «блокнотів» добрих справ, які періодично «читають» ляльки;

-         відтворення реалій у малюнках, які вихователь «передає» лялькам.

 

Методика «Лялька як персона» : педагогічний підхід для соціального і психологічного розвитку дитини» покликана навчати дітей:

-         позитивно сприймати себе в різних ситуаціях;

-         шанувати свою родину та родини інших;

-         співчувати, чути інших і вчитися одне в одного;

-         стояти за себе в ситуаціях несправедливості й упередження;

-         переносити навички спілкування з лялькою на реалні життєві ситуації.

 

Теми для обговорення вихователь обирає із життя дітей у групі,  з батьківських підказок , із суспільно важливих подій тощо.

Вихователь через ляльку може запропонувати обговорити такі теми, як-от:

-         формування «опозиції» до окремої дитини;

-         неуважність дитини до своїх дідусів і бабусь;

-         ігнорування новачка в групі тощо.

Лялька стимулює говорити дітей про упередження, стереотипи, хибні уявлення. Завдяки цьому можна дізнається думки й переживання вихованців, запобігає появі проблем у майбутньому.

Більшість істори\ій, якими лялька ділиться з дітьми, емоційно позитивні. Вони можуть бути про те, якими іграшками вона любить гратися, як святкувала день народження, як допомагала подрузі, як проводить вихідні.

На кожні 3-5 позитивних історій має припадати по одній розмові на соціальні теми. Наприклад можна обговорити такі питання, як-от:

-         зустріч у групі новачка – він може приїхати, наприклад, із зони антитерористичної операції чи країни, де відбувається війна;

-         розв’язання конфліктів;

-         допомога тому, хто цього потребує, тощо.

Не варто очікувати від дітей однозначно конструктивних і раціональних рішень. Інколи, одне запитання ліпше розглядати упродовж двох-трьох зустрічей, але не поспішати давати дітям готові поради. Дітям, які вступають у розмову і діляться своїм досвідом, важливо дати зрозуміти, що їм довіряють, співчувають, що навколо них є люди, які готові розділити їхні переживання.

 

Література:

 

ж. « Вихователь-методист дошкільного закладу» № 5-2017

«Створення позитивного, професійного іміджу педагога»

консультація для вихователів  

Педагог, який займається створенням власного іміджу, не тільки краще виглядає, але і краще себе почуває, більш впевнений, а в результаті і успішніше працює! В образі конкретного вихователя з'єднуються індивідуальний, професійний і віковий іміджі. Професійний імідж вихователя носить суб'єктивний характер і визначає готовність учасників освітнього процесу діяти по відношенню до носія іміджу певним чином. У зв'язку з цим вихователю необхідно постійно прагнути до створення і підтримання свого позитивного професійного іміджу.

       Введення в педагогічний словник поняття « імідж» не данина моді. ДНЗ вибудовує індивідуальну траєкторію зростання, виходить на лідерські позиції, забезпечуючи ефективність і якість своєї професійної діяльності.

Імідж з одного боку, є результатом певних психологічних процесів проявів особистісних якостей членів колективу, а з іншого - служить зовнішнім джерелом формування враження про даний ДНЗ у партнерів. Тому всі стратегії самопрезентації мають на меті встановити, уточнити або підтримати свій образ в очах інших.

      Увага до іміджу актуалізувалася в останні роки у зв'язку з загостренням проблеми вибору, що встала перед людьми (вибору товарів і послуг, політичних партій та громадських організацій, лідерів і керівників), і конкуренцією на різноманітних ринках - споживчому, політичному та інших. Щоб продати товар, послугу, залучити на свій бік виборця, щоб успішно конкурувати на ринку, фірма, громадська організація, університет або банк повинні створити собі відповідний імідж. Доцільний, адекватний імідж абсолютно необхідний для будь-якого виду соціальної діяльності, що підтверджує багаторічна практика. Імідж знаходиться в ряду таких понять, як рейтинг, репутація, популярність, популярність, престиж, авторитет та ін..

        Отже, з зростанням значення інформаційних компонентів у житті суспільства підвищуються вимоги до формування іміджу. Робота над ним буде спиратися на об'єктивні закономірності і процеси. Він стає повноцінним інформаційним продуктом, а не просто чином, заснованим лише на емоційному сприйнятті.

 

Науково-теоретичне обгрунтування.

  Короткий психологічний словник під редакцією А.В. Петровського і М.Г. Ярошевського визначає імідж як образ конкретного об'єкта, що існує в масовій свідомості. Як правило, поняття іміджу відноситься до конкретної людини, але може також поширюватися на певний товар, організацію, професію і т.д.

Оксамитний В.В. «Правомірна поведінка особистості», говорить що  фахівці з соціології права трактують імідж, як «узагальнену, емоційно забарвлену в громадській і індивідуальній свідомості форму відображення правової дійсності».

А.Б. Звіринців, що спеціалізується на розробці комунікативних технологій, під іміджем розуміє «відносно стійке уявлення про якийсь об'єкт».

В.М. Шепель, фахівець у галузі соціології управління та іміджелогії, дає таке визначення: «Імідж - індивідуальний вигляд або ореол, створюваний засобами масової інформації, соціальною групою або власними зусиллями особистості з метою залучення до себе уваги». Основу іміджу становить особиста чарівність. Це поняття збірне. Воно акумулює в собі кращі людські якості, інформаційний потенціал особистості .

Ф. Котлер, маркетолог, визначає імідж як «сприйняття компанії або її товарів суспільством».

О.С. Виханский, фахівець у галузі менеджменту, дає загальне визначення іміджу: «Імідж явища - це стійке уявлення про особливості, специфічних якостях і рисах, характерних для даного явища».

С.К. Сергієнко «Групові технології вирішення організаційно - психологічних завдань» відзначає, пропонує при конструюванні визначення поняття «імідж», зокрема імідж організації, враховувати наступні взаємно протилежні категорії :

• Об'єктивне - суб'єктивне . Імідж може розумітися не тільки як певний зміст масового або індивідуального свідомості, але і як набір атрибутів підприємства, його товарів і послуг, його рекламної продукції тощо (наприклад, логотип, відмінні риси ділової етики ). При розробці поняття іміджу організації має бути вирішено питання про розрізнення цих двох значень і в термінологічному плані.

• Природне - штучне . Є два полярних уявлення про те , як створюється імідж організації. Перше - імідж складається в достатній мірі стихійно, як                              «природній» результат діяльності організації, як оцінка реальних характеристик процесів і продуктів цієї діяльності в соціальному середовищі. Друге . Організація цілеспрямовано створює вигідний для себе імідж, використовуючи спеціальні соціо- і психотехнічні кошти. Такий імідж може мати мало спільного з реальним станом справ в організації. Для позначення природної і штучної складових іміджу доцільно використовувати різні терміни

• Когнітивне - емоційне. В іміджі можуть виділятися когнітивні елементи - вербальні поняття, слухові, зорові та і образи; та емоційні елементи - почуття, переживання, афекти і т.п. З цієї методологічної посилки випливає, що імідж є не тільки суб'єктивне, що залежить виключно від індивідуального або групового свідомості, не тільки штучно створене за допомогою іміджмейкерів, ЗМІ або реклами, не тільки емоційний, чуттєве (адже саме так і треба з більшості визначень іміджу, що зустрічаються у вітчизняній літературі.

    Імідж формується, виходячи і з об'єктивних характеристик діяльності організації або окремої особи, він може складатися природним шляхом, в ході «еволюційного» розвитку організації або індивіда, і нести в собі значний обсяг раціонального.  Звідси ясно, наскільки непросто дати всім цим критеріям визначення.

       Одна складових іміджу ДНЗ - це імідж працівника цього закладу и зокрема імідж вихователя

Л.М.Мітіна, М.Н.Котлярова, В.А.Кан-Калик, С.Я. Ромашина, О.Кононко сучасні вітчизняні дослідники, говорять про значущість особистісного іміджу педагога. Вони вважають за необхідне розуміння педагогом того, що його позитивний образ відіграє важливу роль в педагогічному процесі.

С.Д. Якушева заявляє, що імідж педагога - це інтегративна якість особистості, синтез інтелектуальної, мовної, середовищної і артистичної культури.

Сучасна наука виділяє кілька можливих варіантів іміджу, які властиві функціональному підходу:

Дзеркальний. Це імідж, властивий нашому уявленню про себе.

Поточний. Цей варіант іміджу відображає оцінку людини з боку тих людей, які мають про нього інформацію, як безпосередню, отриману при спілкуванні, так і опосередковану, отриману через інші джерела інформації.

Бажаний. Цей тип іміджу відображає те, до якого образа, ідеалу ми прагнемо.

Корпоративний. Це імідж організації в цілому, а не якихось окремих підрозділів або результатів її роботи.

Множинний. Це імідж, який утворюється за наявності ряду незалежних структур замість єдиної корпорації .

Необхідно враховувати специфіку роботи вихователя. Його імідж включає в себе три складові:

- імідж для подання дітям;

- імідж для представлення батькам;

- імідж для представлення трудовому колективу.

Дітям важлива кінетична, мовна, інтелектуальна і артистична культура вихователя, вміння слухати, уявляти, бути щирою, здатною відчути себе дитиною.

Імідж, для батьків складатиметься з інших компонентів. Для батьків важлива мовна, соціальна та внутрішня культура вихователя .

Для іміджу висунутого трудовому колективу важлива зовсім інша грань вихователя. На перший план тут виходить його інтелектуальний рівень.

Таким чином, вихователь дошкільного закладу повинен бути багатогранною особистістю, і при пред'явленні себе кожен раз повертатися до співрозмовника потрібною гранню, не перетворюючись, однак, хамелеона, а подібно діаманту виблискувати і вражати оточуючих.

Отже, імідж - це якийсь синтетичний образ, який складається у свідомості людей щодо конкретної особи, організації чи іншого соціального об'єкта, містить в собі значний обсяг емоційно забарвленої інформації про об'єкт сприйняття і спонукає до певної соціальної поведінки.

 

 

Література:

1.Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція)

2. Організаційно-педагогічні аспекти діяльності нових типів дошкільних закладів : Методичні рекомендації / Укл. О. Я. Лобас, Г. П. Лаврентьєва, А. П. Бурова. – К. : ІЗМН, 1997.

3. Погрібняк Н. Створення іміджу сучасного дошкільного закладу / Н. Погрібняк // Дошк. виховання. — 2004. — № 11. — С. 10-11.

4. Кононко О. Сучасний дитсадок: який він? / О. Кононко // Дошкільне виховання. — 2006. — № 7. — с. 3-6.

5. Зуєвська І. Критерії ефективності позитивного іміджу школи // Директор школи. — 2006. — № 2 (386). — с. 10-13.   8.Журнал «Вихователь-методист» №1 2011року ст..28-39.